проворкотіти
дієслово, доконане, перехідне
| Iнфінітив | проворкотіти, проворкотіть |
| Минулий час |
|---|
| він проворкотів | ми, ви, вони проворкотіли |
| Майбутнiй час |
|---|
| я проворкочу | ми проворкотим, проворкотимо |
| Одн. | Множ. |
| Наказовий спосiб | проворкоти | проворкотіте, проворкотіть |
| Акт. дієприкметник мин. часу | проворкотівший |
| Пас. дієприкметник мин. часу | проворкочений |
| Дієприслівник мин. часу | проворкотівши |
| Iнфінітив | проворкотітися, проворкотітись, *проворкотіться |
| Минулий час |
|---|
| він проворкотівся, *проворкотівсь | ми, ви, вони проворкотілись, проворкотілися |
| Майбутнiй час |
|---|
| я *проворкочусь, *проворкочуся | ми *проворкотимось, *проворкотимося, *проворкотимся |
| Одн. | Множ. |
| Наказовий спосiб | проворкотись, проворкотися | проворкотітесь, проворкотіться, *проворкотітеся |
| Акт. дієприкметник мин. часу | *проворкотівшийся |
| Дієприслівник мин. часу | проворкотівшись, проворкотівшися |